Війни не буде , золото моє.

 Війни не буде, золото моє. Як би ти не чекав, передай їм усім там, на своєму березі, що війни не буде. Ми довго сподівались на неї, це був наш єдиний правильний вихід з життя, золото моє. Але скажи їм усім,  хай знають, війни не буде. А навіть якшо і буде, ти не дізнаєшся якою вона буває. Ти відчуєш лише як м'яко куля розірве твою тендітну світлу шкіру, проникне у твою плоть, точно і вишукано пройде між третім і четвертим ребром. Це таке неочікуване, в'язке солодко-еротичне проникнення, золото моє. Найінтимніший зв'язок людини і металу. Як здивовано розширяться твої зінниці, якого дитячого виразу набуде обличчя, як невимушено розтуляться твої губи, твій рот, так-так, золото моє, натхненний збудливий рот, ті твої жіночні припухлі губи ідеальної форми. Весь час трохи вологі, ніби постійно готові до фізичних контактів, вони враз пересохнуть, стануть гарячими і пружними, в будь-який час готовими розірватись на шматки, вибухнути фейєрверками усіх дотиків і відчуттів, яких вони зазнали. Твоє бездоганне тіло незграбно і природньо впаде ниц, так, як і сотні попередніх разів падало воно знесилено на вологу постіль, так само ще декілька разів м'язи схопить судома і так само воно затихне. На деякий час настане пуста дзвінка тиша. Врешті, я завжди знала, що колись це трапиться востаннє, золото моє. Ти востаннє знесилено впадеш, сіпнешся ще декілька разів і затихнеш. І це те, що станеться між тобою і цілим світом. Симфонія цілковитої гармонії. А війни не буде, золото моє. Не буде. І це, мабуть, найстрашніше. Я втрачаю зір. Я вириваюсь з наших сірих стін в чорний морок ночі. Дихаю густою парою з відкритого рота у морозне повітря. Я гублюсь за кожним рогом.  Темрява навкруг розірвана лиш холодними зорями і теплою парою. Безпорадно воджу руками у просторі, вимальовуючи дивні руни рухами, ламаю нігті об стіни. Війни не буде, коханий. Куди мені тепер? З ким мені тепер не залишити тебе ще досі теплого на морозній землі? Як спостерігати як твоє обличчя, темні довгі вії, широкі зіниці, розплющені очі і губи вкриваються інеєм. В мене, напевно, більше ніколи не стане шансу бачити тебе. Та й будь-кого іншого. А тому війни не буде. Часом навіть хочеться гірко ридати від цього усвідомлення. Але очі не зволожуються. Сліпі очі не зволожуються. Для чого це їм? Вони поступово висихають і одного разу просто висипаються з чорних очних западин біло-блакитним сухим порошком по щоках, а далі холодний нічний вітер розносить їх по степах нашої Батьківщини, де війни не буде. Ні завтра, ні післязавтра, ні в будь-який інший раз.
 Чорні шкіряні записники тримають у собі мертві квіти орхідей. Серед твоїх літер, серед наших драм, серед сексу, смерті, сліпоти, всього того морозного нічного мороку — суха квітка орхідеї. Вона мала би нагадати нам про те, що все буде по-іншому. До того як ти впадеш на холодну землю, а на твоє обличчя ляже пил моїх очей, все буде по-іншому. Та, зрештою, справа не в тому. Просто, пам'ятаєш, ти казав мені, що ладен піти зі мною на війну? Так от, справа в тому, золото моє, що врешті не буде ні тебе, ні війни.
Обсудить у себя 1
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети:

Рыжая
Рыжая
Была на сайте никогда
Родилась: 26 Февраля
Читателей: 18 Опыт: 0 Карма: 1
Я в клубах
ART Пользователь клуба
"похуй, пляшем" Пользователь клуба
все 12 Мои друзья